Loading...

Вибіркові покарання: чому санкції ООН часто залишаються тільки на папері

12 января 2018

Це сталося всупереч – хоча насправді, можливо, і внаслідок – загроз з боку президента США Дональда Трампа, а також ескалації економічної війни США проти цієї країни, що триває з 1950 року.

Заходи впливу ООН, покликані гарантувати мир і безпеку за допомогою спільних дипломатичних зусиль, але без військового втручання, не приносять очікуваних наслідків через Трампа. На думку голови парламентського комітету з питань зовнішньої політики в Сенаті США Боба Коркер, президент США замість посилення санкцій, відповідного до ситуації, що склалася, буквально «штовхає свою країну до третьої світової війни».
Типовим для переважаючої у Вашингтоні «аматорської дипломатії» є і те, що сам Коркер, можливо, несвідомо, подібними висловлюваннями продемонстрував Пхеньяну ризики, пов’язані з надто ранньою відмовою від своїх ядерних амбіцій.
Втім, поспіх – не єдина помилка політиків, які займаються санкціями, і властивий він не лише американцям.
Від початку запровадження у грудні 2006 року санкцій ООН проти Північної Кореї їхня дія раз у раз підривалася політичними і економічними факторами. Ці фактори – наслідок політичної нерішучості суб’єктів ухвалення рішень. Оскільки провідні західні держави часто підкоряли санкції ООН своїм національним інтересам, Росії та Китаю вдавалося перешкоджати їх реалізації і тим самим посилати сигнал про те, що і вони без відчутних втрат можуть ігнорувати відповідні рішення.
Таким чином, реалізація постійно кульгала, а теоретично найбільш відчутні заходи, тобто фінансові обмеження, втрачали свій ефект через досить відчутні відмінності в їх здійсненні.
Крім цього, дієвість санкцій розмивається істотними відмінностями в їх тлумаченні відповідними державами-членами ООН і приватним сектором. Навіть сама Рада Безпеки непослідовно реагує на порушення міжнародного права: за рідкісним винятком, санкції вводяться проти всіх, хто бере участь у фінансуванні терористичних організацій.
Однак цього не відбувається у випадках навмисного або ненавмисного фінансування між- і внутрішньодержавних конфліктів.
Щоправда, банки, які є важливою ланкою потенційного фінансування порушників санкцій, давно захищаються від небезпеки співучасті у злочинах і відмиванні коштів за допомогою взятого на себе зобов’язання перевірки своїх клієнтів (KYC – Know Your Customer).
Але коли йдеться про санкції ООН поза рамками боротьби з тероризмом, багато банків на практиці виявляють дивовижну винахідливість.
Ще більш складною стає ситуація, коли постає питання про відповідальність власників в особі інституційних інвесторів. Вони мають особливо великий вплив завдяки багатомільярдним пакетам акцій у всьому світі.
Так чи інакше, а практика, заснована на обліку конфліктних чинників, є частиною 31-го загальновизнаного базового принципу ООН, яку спеціальний представник генерального секретаря ООН з питань прав людини, транснаціональних корпорацій та інших підприємств Джон Раггі назвав так: «Захищати, поважати і виправляти» (Protect, Respect and Remedy).
Хоча Рада з прав людини ухвалила рішення про впровадження цього принципу відповідальності, не відомо про жоден випадок, коли б інвестори вдавалися до заходів впливу на свої підприємства через порушення ними санкцій.
Можливо, подібна летаргія інвесторів є лише відображенням роз’єднаності політиків у сфері санкцій.
Щоправда, санкції досить регулярно застосовуються проти тих, хто фінансує терористичні організації. Але спонсорів між- і внутрішньодержавних конфліктів рідко притягають до відповідальності.
Непослідовність проявляється також і в тому, що одержувачі незаконних поставок зброї страждають від арештів майна або заборон на в’їзд значно частіше, ніж постачальники, які часто ще більше порушують ембарго ООН на поставку зброї.
Така ж однобока реакція спостерігається і щодо тих, хто торгує сировиною. Торговці алмазами, які брали участь у фінансуванні громадянської війни в Анголі та Сьєрра-Леоне в 1990-х роках, були покарані у вигляді санкцій. А от покупці алмазів на крові в бельгійській столиці алмазного бізнесу Антверпені вийшли сухими з води.
Те саме трапилося і з підприємцями у сфері лісової промисловості в Ліберії, які справно платили податки режиму свого демократично обраного президента Чарльза Тейлора (засудженого згодом за військові злочини). Проти них були застосовані санкції.
А от діючі в Ліберії каучукові плантації фірми Firestone або ж підприємства з імпорту продуктів харчування та автомобілів, які також платили податки, ніколи серйозно не розглядалися ООН в плані накладення на них санкцій.
Непослідовність проявляється також і в тому, що
одержувачі незаконних поставок зброї страждають від арештів майна або заборон на в’їзд значно частіше, ніж їх постачальники.
Ще одним подібним прикладом є Північна Корея: компанія A.M.M. Middle East General Trading з Дубая 6 березня 2015 року спрямувала рахунок на $1,4 млн за придбання золотих злитків і ювелірних прикрас північнокорейському дипломату Сон Юнг Наму.

При использовании материалов сайта гиперссылка на pavlonews.info обязательна

No comments yet.

Имя (required)
E-mail (required - never shown publicly)
URI
Your Comment (уменьшить размер | увеличить размер) Вы можете использовать теги <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong> в своих комментариях.