Loading...

Обмін полоненими: успіх чи поразка

12 сентября 2019

Підбиваємо раціональний баланс операції

Реалізований нарешті обмін полоненими між Росією та Україною 7 вересня викликав хвилю емоцій та сподівань на поступ у врегулюванні конфлікту на Донбасі. Але спробуймо заглянути за лаштунки цієї події, підбивши раціональний баланс зисків та втрат.

Ще з початку війни у 2014 році підтримувані Росією сепаратисти викрадали багатьох проукраїнських громадських активістів, котрих утримували в тюрмах разом із військовополоненими, і трактували їх як заручників. Російська влада застосовувала ці ж методи й на території своєї країни та анексованого Криму, затримуючи звичайних громадян України та кримськотатарських активістів. Їх засуджували до багаторічного ув’язнення на фальшивих процесах за нібито шпигунство чи тероризм.

За даними Служби безпеки України, з 2014 року з російських або сепаратистських в’язниць було звільнено 3280 осіб. До цієї цифри треба додати ще 35 осіб, котрі в суботу прилетіли авіалайнером до київського аеропорту в рамках угоди між Володимиром Путіним та Володимиром Зеленським. Структура цієї групи характерна для всього конфлікту, оскільки складається вона з військовиків та цивільних громадян. Серед них найвпізнаваніша постать – режисер Олег Сенцов, котрого затримали в Криму 2014 року, він мав би відсидіти у в’язниці двадцять років. До Росії взамін повернулося 35 в’язнів з України – сепаратистів та громадян Росії, більшість з котрих потрапила у полон під час боїв на Донбасі. У сепаратистських тюрмах досі ще є 227 громадян України.

Мас-медіа подають обмін полоненими як особисте досягнення Зеленського, котрому іміджеві успіхи потрібні, як повітря. Президент усвідомлює, що швидкий зліт на вершину українського політичного Олімпу може закінчитися не менш блискавичним падінням. Тим паче, що з національно-патріотичного табору прихильників Петра Порошенка вже лунають погрози третього Майдану. Передовсім в обміні помітна відсутність пропорційності, а це дозволяє припустити, що політичного неофіта просто обіграв досвідченіший Путін. Українці, звільнені з російських в’язниць, – це здебільшого невинні люди.

Серед них – 24 члени екіпажу трьох військово-морських кораблів, яких росіяни захопили в полон у листопаді минулого року в Азовському морі. Варто нагадати, що 25 травня 2019 року Міжнародний трибунал з морського права (Іnternational Tribunal for the Law of the Sea – ITLOS) переважною більшістю голосів ухвалив резолюцію з вимогою до Росії негайно звільнити моряків і повернути кораблі. Інакше, як зазначає експерт, котрого цитує Радіо Свобода, «можливе застосування односторонніх санкцій, які передбачають закриття морських портів для військових чи цивільних суден під російським прапором». Ці нові покарання могли б стати для Москви настільки ж дошкульними, як і економічні санкції, запроваджені США та Європейською Унією у 2014 році після анексії Криму та військової інтервенції на Донбасі. І навіть з часом могли б спричинити параліч цілої російської міжнародної морської торгівлі.

Ще одним аспектом, який послаблює пропагандистський ефект від успіху Зеленського, було звільнення Володимира Цемаха, командира роти ППО «ДНР», котрий може бути ключовим свідком у майбутньому судовому процесі щодо збиття Boeing MH17. Представники Міністерства юстиції Нідерландів апелювали до українського президента, аби той залишив сепаратиста в Україні, їхнє прохання підтримало сорок членів Європарламенту. Тим більше, що, як стверджує СБУ, під час операції зі затримання Цемаха втратив життя український розвідник. Однак Зеленський таки зважився на цей крок. Тож не дивно, що прихильники українського національно-патріотичного табору звинуватили його у зраді національних інтересів та руйнуванні дипломатичних надбань свого попередника, тобто Петра Порошенка.

На даний час найбільшим союзником Зеленського є економіка Німеччини, яка вийшла на шлях стагнації, оскільки зазнає найбільших витрат від санкцій, запроваджених проти Росії (хоча в геополітичному сенсі конфлікт в Україні розглядають як зіткнення американських та російських інтересів). Не кажучи вже про саму Росію, де чимраз частіше доходить до антипутінських протестів.

Не випадково обмін полоненими розглядається як перший крок у напрямку нормалізації відносин між Україною та Росією, услід за якою настало б скасування болісних для Москви економічних санкцій та приєднання контрольованих сепаратистами теренів Донбасу до України. Однак я не думаю, що Росія колись відмовиться від Криму. Зеленський намагається змінити формат конфлікту на Донбасі, який репрезентувався попередньою владною командою як зіткнення українського елемента з «русским миром». Тож він був вписаний у традицію національно-визвольної боротьби українців і мав би сприяти зміцненню української ідентичності.

На жаль, не було враховано, що антропологічне зло сягає глибших шарів свідомості людини, ніж площина національності. Порошенко (а певною мірою і Віктор Ющенко) вважав, що джерелом усіх українських негараздів, насамперед корупції та злочинності у сфері бізнесу, є зараження вірусом русифікації в радянський період. Щоб досягти щастя, досить було б українізувати російськомовну більшість в Україні. Я думаю, що подібно розумували політичні еліти Другої Польської Республіки, сприймаючи асиміляцію національних меншин як спосіб побудови сильної держави (1939 рік розвіяв ці мрії). Ми тут маємо справу з мисленням в національно-месіанських категоріях. Однак виявилося, що українізовані чиновники також ласі до корупційних спокус. Погіршення матеріального рівня життя послаблювало прихильність українців до власної держави, спричиняло масову трудову міграцію та дискредитувало всю ідею національного відродження.

При использовании материалов сайта гиперссылка на pavlonews.info обязательна

No comments yet.

Имя (required)
E-mail (required - never shown publicly)
URI
Your Comment (уменьшить размер | увеличить размер) Вы можете использовать теги <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong> в своих комментариях.