Loading...

Місія «Галичина»: між вірністю та суб’єктністю

17 июля 2019

«Галичани» дуже люблять міфи про себе, улюблених. Особливо добре приживаються взаємовиключні легенди, наприклад про «український П’ємонт» і «тірольців Сходу». Якщо спробувати мислити логічно, то це протилежні речі. Бо бути П’ємонтом для України означає заперечувати лояльність до Габсбургів та Австрійської імперії. А «тірольці Сходу» – це, власне кажучи, воно. Але ніякого дисонансу ніхто не відчуває, тому пам’ятник Швейку в нас одночасно є свідченням любові до «бабці Австрії».

Можна, звісно, заперечити, що це було давно, що це про різні періоди, просто з часом якось так переплелося і тепер живе в ролі казочки. Але є і свіжіші казки, про які такого точно не скажеш. Наприклад, недавно було про «25%» і «справжні українці голосують як Галичина/Львів». І одразу, не відходячи від каси, протилежне за формою та змістом «голос Галичини має бути почутим, твій голос змінює все».

Це, звісно, наслідки. А може, навіть і симптоми. Бо, власне, проблемою є те, що дві взаємозаперечні речі – присвята чомусь більшому (Австрії чи Україні) та віра у власну ексклюзивність – уживаються не тільки в одній соціальній групі, а почасти в одній і тій самій голові.

Це свідчить щонайменше про намагання «знайти себе», набути суб’єктності. Не про сепаратизм, звісно, йдеться. А про репрезентативність на якомусь вищому рівні, коли наші амбіції не відповідають нашим можливостям. За «бабці Австрії» в нас не було аристократії, а коли повстали поляки, то селяни-русини (побоюючись відновлення панщини) організували «ополчення», лояльне до імперії. У новітній час на Західній України не утворилося досить потужної фінансово-промислової групи, яка претендувала б на впливову роль у країні, як-от «донецькі» чи «дніпропетровські». В обох випадках всі надії вирішити місцеві проблеми покладалися на столицю. Погодьтеся, це якось нелогічно, що цілий месіанський регіон не може вирішити своїх регіональних проблем без втручання з «центру».

Суб’єктність в часи, коли русини-українці стали «тірольцями Сходу», визначала аристократія. Суб’єктність у сучасній Україні – це, на жаль, потужна фінансово-промислова група, яка може реально впливати на політику в Києві. В обох випадках «народ проти». Коли відбувалася «Весна народів» 1848 року, аристократи українського походження (Леон Сапєга та Володимир Дідушицький) звернулися до львівського митрополита Михайла Левицького з проханням прийняти їх до Греко-католицької церкви. Назад до віри батьків, так би мовити. Митрополит (шляхтич гербу «Рогаля») відповів, що русини панів не потребують. Тепер, коли в нас з’являються люди з великими грошима чи владою, їх потрібно обов’язково «збити» за допомогою когось більш впливового, зі зв’язками в Києві. Багаті та впливові відповідають народу взаємністю. Тому що всі ми дуже волелюбні і справедливі, нами не може керувати хтось, такий самий, як ми. А влада повинна бути далекою і чужою.

Можна заперечити, що не таку Україну ми, галичани, прагнемо побудувати, тому й олігархів своїх не виростили. Добре, тоді яка група є носієм суб’єктності? Має власні інтереси і може їх виразити не на рівні «європейські стандарти, дешевий газ, безкоштовна медицина»? Хіба що номенклатура, орієнтована, знову ж таки, на Київ.

І тут ми переходимо до російської народної казки про «доброго царя і поганих бояр». Галичанам неприємно про таке читати, але з «русскім міром» нас єднає більше, ніж просто один з його винахідників – галичанин Іван Вишенський, визнаний преподобним на синоді РПЦ МП у 2016 році. Ми, на жаль, недалеко втекли від росіян, які вічно «ідуть» шукати правду до головного начальника, «товариш Сталин, произошла чудовищная ошибка».

Суб’єктність неможлива без суб’єктів. Без людей, у яких не просто є, а є усвідомлені інтереси. І ці інтереси виражаються через якесь представництво, через партії (в ідеалі) чи фінансово-промислові групи (як воно в нас прийнято). Класика, ніби, але все одно недосяжна. Без цього всі оті розмови про роль Галичини – не більш ніж нарікання свекрухи чи тещі в стилі «відписала на вас хату, а ви мене не слухаєте».

Скоро народ скаже своє вагоме слово на виборах (жарт), і ми зможемо приблизно уявити, яка ж казочка зараз популярніша: про «завжди вірних» чи про «локомотив позитиву». Тільки до власне суб’єктності це нас не наблизить ані на крок

При использовании материалов сайта гиперссылка на pavlonews.info обязательна

No comments yet.

Имя (required)
E-mail (required - never shown publicly)
URI
Your Comment (уменьшить размер | увеличить размер) Вы можете использовать теги <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong> в своих комментариях.

Архив

Ноябрь 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930  

Последние статьи

Последние комментарии