Loading...

Я дуже пишаюсь тим, що у нас вся школа співає …

3 декабря 2019


Мистецька школа №2 Павлограда відзначила свій півстолітній ювілей

За цей час в школі сталось чимало змін. Іншими стали самі учні, змінилась пріоритетність музичних інструментів. Уже 14 років мистецькою школою №2 керує Лариса Філатова. Вона переконана, що розвинути творчі здібності можна в кожній дитині.

— Чи змінюється з роками популярність тих чи інших музичних інструментів, на котрих навчаються грати вихованці мистецької школи? Чи змінились самі діти?

— Дійсно, діти змінились. Я вважаю, що пов’язано це з тим, що в родинах сьогодні мало співають, мало звертають увагу батьки на те, щоб самим бути вихованими з точки зору музики чи іншого мистецтва. Мені дуже шкода, що зараз приходять діти й вони не вміють ні заспівати, ні віршик чуттєво розповісти, бо це не прищеплюється в родині. Окрім того, діти стали іншими за сприйняттям музики, хорового співу, завдань, які стоять перед ними. Сучасні діти дуже швидкі. Вони хочуть, щоб все відбувалось дуже швидко та вже йти кудись виступати. Проте професійне завдання, яке стоїть перед викладачем, таким чином навчити їх, щоб вони вийшли на сцену й було зрозуміло, що це музичний колектив. Тому я їх привчаю до того, що просто розучити швиденько пісню можна, заспівати її вдома чи в невеличкому колективі теж можна. Але якщо виходити на сцену, то тут має бути майстерність, порядок має бути в усьому. Голова ― це наш комп’ютер, а це наші серця, через які ми пропускаємо все, щоб віддати глядачу. Лише таку щирість глядач оцінить. Змінилась і пріоритетність музичних інструментів. Популярні раніше баян, акордеон на другий план відходять. На сьогодні, на превеликий жаль, у нас лише два учні навчаються грати на баяні. Хоча сьогодні в нас дуже гарний викладач. Вона дуже дбайливо ставиться до своєї роботи. Найпопулярніший інструмент ― гітара. Але я не можу сказати, що в нас не вистачає учнів на фортепіано. На фортепіанному відділі працюють 12 викладачів. У кожного з них чимало учнів. Дуже радію з того, що у нас уже з’явилась перша зірочка з такого рідкісного на сьогодні музичного інструменту як віолончель. Вже 2 роки дівчинка навчається та має гарні успіхи. Вона є лауреатом міжнародних конкурсів. В таких містах як Дніпро, Запоріжжя чи Кривий ріг, там мистецтво гри на віолончелі досить розвинене. А в менших містах ― це рідкість.

— На яких музичних інструментах можна навчитись грати в мистецькій школі №2?

— Інструменти дуже різні ― фортепіано, гітара, скрипка, віолончель, баян, акордеон, духові інструменти: саксофон, флейта, блокфлейта та сопілка. Є у нас і домра, і балалайка, проте, на превеликий жаль, зараз немає викладача з класу балалайки.

— Які відділення є в мистецькій школі? Чому там можна навчитись?

— Вся наша мистецька школа поділяється на два відділення ― музичне та образотворче. Музичне відділення працює за напрямками: фортепіанний, народних та оркестрових інструментів, сольний спів та відділення, яке об’єднує всіх учнів школи ― музично-теоретичне. Це там, де 6 хорів, де діти навчаються на групових заняттях, таких як сольфеджіо. В першому класі ― це музична грамота. Це вже нові освітні програми. А далі ми працюємо до 8 класу за програмами, що з 2015 року затверджені міністерством культури. Фах ― двічі на тиждень. Фах ― це опанування якимось інструментом чи сольним співом. А на відділенні образотворчого мистецтва дуже багато різних предметів ― це й скульптура, й малюнок, і композиція, дуже багато чого вони опановують упродовж 6 чи 8 років.

— Чи в кожній дитині можна розвинути творчі здібності чи для цього мають бути якість природні задатки?

— Бажано, але не обов’язково, щоб були якісь природні задатки, з генетикою перейшли від батьків чи Господь Бог «поцілував». Але я працюю в музичній школі з 1980 року, тому вже з власного досвіду можу сказати, що розвинути творчо можна кожну дитину. Навіть якщо й натяку немає на великі здібності. У нас є такі приклади, коли приходить дитина до мистецької школи, вона бажає навчатись, але вона така замкнена, не може розкритись перед комісією. Всі діти різні ― одні бувають такі наполегливі, навіть дещо агресивні. Інші ― сором’язливі, але ми бачимо та чуємо, що з дитини «будуть люди» й ми не помиляємось.

— Якщо дитина не хоче відвідувати мистецьку школу, не хоче навчатись грати на музичному інструменті, але батьки її примушують до цього, приводять до школи, то чи варто це робити?

— Такі випадки є. Все залежить від того як ставиться родина до мистецтва. Якщо вони запропонують дитині щось цікаве, не так, що я тобі цукерку куплю, а ти сходи до школи. А як у самій родині культивують мистецтво, скажімо, чи відвідують вони театр, чи відвідують концерти, що чує дитина навколо себе. Чимало залежить також і від викладачів, наскільки вони зможуть зацікавити дитину. Є індивідуальні уроки. В першому класі ― це ігрові моменти, що застосовують наші викладачі, щоб зацікавити дитину, щоб вона могла опанувати це мистецтво із задоволенням, щоб це не було важко для неї. Та вже потім учень починає розуміти, що йому це цікаво, що він хоче й цю п’єску зіграти, цей твір вивчити та ще й перед батьками зіграти. У нас кожної чверті проводяться збори для батьків з концертами. Кожен викладач готує невеличкий концерт свого класу, запрошує батьків на збори. Там іде розмова про мистецтво, про те які успіхи в дитини. Учні обов’язково грають на музичних інструментах, вони розуміють, що повинні підготуватись до концерту й батьки розуміють, що зробили правильно, коли відвели дитину до мистецької школи.
— Чи для багатьох ваших випускників мистецька школа ― то був старт для подальшої творчої професії ?
— Цьогоріч вступили до університету культури Поплавського на звукорежисерів три наших випускники. Вони навчались по класу гітари та балалайки. У нас є дівчинка, яка вступила до коледжу культури та мистецтва у Дніпрі. Вона була лауреатом Всеукраїнських та міжнародних конкурсів з сольного естрадного співу. Ще одна наша випускниця навчається в консерваторії в Одесі. Потужна дуже співачка. Її розвивають в напрямку Меццо сопрано. Це наша зірочка.

— Розкажіть про свої найближчі плани та мрії?

— Моя мрія облаштувати пришкільний майданчик, щоб у нас був такий ґанок, де ми могли б виступати, залучати наших мешканців до відкритих концертів. В західних країнах такі концерти на відкритому повітрі дуже популярні. Ми дуже хочемо зробити їх у нас в Павлограді. Ми дуже хочемо, щоб люди приходили та дивились на виступи дітей. Це моя мрія. Мрія в 600 тис. грн. Я пропоную своєму колективу писати гранти, брати участь в різних проєктах, бо це робиться в першу чергу для дітей. Для того, щоб пропагувати їхню дитячу майстерність, їхні досягнення. Ще одна моя мрія ― замінити дах, тому що дуже застаріла в нас будівля, збудована вона ще в 1939 році. Я розумію, що дуже багато нас в бюджеті, є ще лікарні, дитсадки, школи, які теж потребують коштів. Але я точно знаю, що мрії збуваються. От у нас була мрія зробити кабінет багатофункціонального призначення, ми його зробили завдяки перемозі у проєкті. У нас багато чого зроблено, наприклад, сигналізація. Перших 5 років я не мала спокійної ночі, я завжди хвилювалась, бо не було в штаті охоронців і тому щоразу я бігла до школи та дивилась чи все гаразд. Потім приходили пожежники, прискіпливо дивилися. Тому, все що потрібно для забезпечення безпеки ― це першочергово. Ми зробили охоронну та пожежну сигналізацію. Ми не купили, можливо, щось там якийсь інструмент. Ми потім купили його, але першочергово ми зробили це. Ну також ремонти, в нас вже немає жодного кабінету не відремонтованого. Останній кабінет був нашого заступника з господарської частини. Зараз це кімната, яка відповідає сучасним вимогам. Приміщень трохи не вистачає, але складаємо розклад таким чином, щоб всі помістились. Нарікань від батьків немає. У школі тепло та затишно.

— Ви любите свою роботу? Ким би Ви хотіли стати, якби не музика?

— Моя професія ― це моє життя. Я навіть не уявляю, що в мене немає учнів, і я не навчу їх як правильно розкрити рот, правильно зробити поштовх звуку, як заспівати таким чином, щоб отримати самому від цього задоволення. Вже не кажу про те, коли ми виходимо на сцену ― потім оплески, нагороди …. У мене родина така, що всі співали. Моя матуся працювала на заводі, медичним робітником, але у неї був дуже гарний голос ― сопрано. Батько військовий, але дуже хотів, щоб я у свій час навчалась музики. Ми переїхали сюди з Росії, я поступила до першої музичної школи. Скільки себе пам’ятаю, завжди була з музичним інструментом. У школі в мене навіть була вокальна група. Ми часто проводили чудові вечори. У нас навіть був свій шкільний театр. Я робила режисуру, озвучення. Це такий творчий шлях був з дитинства. По материнській лінії тітка та дядько були викладачами в музичній школі. Ми співали дома, грали. Коли моїй мамі було за 50 років вона почала опановувати рояль, переписувала ноти, щоб грати твори класиків. По материнській лінії ще один родич був ректором Бакинської консерваторії, ректором Свердловської консерваторії, професором Московської консерваторії. Я пишаюсь цим, але ніколи не виставляю це. Тому в іншій професії я себе не уявляю, це природно моє, це моє настільки, що по-іншому просто не могло бути.

Довідково.

На сьогодні в мистецькій школі №2 Павлограда трудиться 38 викладачів, навчається 375 учнів.

Бесідувала Тетяна Верба

tv-news.dp.ua

При использовании материалов сайта гиперссылка на pavlonews.info обязательна

No comments yet.

Имя (required)
E-mail (required - never shown publicly)
URI
Your Comment (уменьшить размер | увеличить размер) Вы можете использовать теги <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong> в своих комментариях.